«Говори зі мною!»: як комунікувати з дітьми з інвалідністю та їхніми батьками


Опубліковано 23 Вересень 2024 о 16:00

Блог Діти в місті Київ >  Виховання та догляд >  «Говори зі мною!»: як комунікувати з дітьми з інвалідністю та їхніми батьками


«Говори зі мною!»: як комунікувати з дітьми з інвалідністю та їхніми батьками

Photo: UNICEF


Інвалідність не передається повітряно-крапельним шляхом. Тож немає жодної потреби забирати свого сина чи доньку з грального майданчика, щойно там з’являється дитина з ДЦП. Або сторонитися дитини з аутизмом, що гуляє у тому ж парку або відвідує ту ж школу, що й інші, — бо «вона дивна».


Просто уявіть, що дитині заборонили гуляти у дворі, бо в неї блакитні очі. Абсурд? Але подібним чином РЕГУЛЯРНО почуваються батьки дітей з інвалідністю. 


Всі ми дивні, всі ми різні — просто кожен по-своєму. Інвалідність має перестати бути причиною чи приводом для дискримінації. Безперечно, її наявність варто враховувати в комунікації — щонайменше для того, щоби всім було комфортно. Але вона не має стати не заваді спілкуванню, спільним іграм і — можливо — дружбі ваших дітей.


Ознайомтеся з цими простими правилами і поговоріть про них зі своєю дитиною.


Матеріал підготовлено в межах кампанії «Діти як діти», створеної Радницею — уповноваженою Президента України з прав дитини та дитячої реабілітації Дар’єю Герасимчук у партнерстві з Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ).


1. Взаємодійте з дітьми з інвалідністю самі і не забороняйте цього своїй дитині


Не варто уникати дітей з інвалідністю лише через те, що ви не знаєте, як з ними поводитися, зважаючи на їхню інвалідність. Так, перше знайомство на тому ж гральному майданчику може видатись дещо незвичним, — але ж усі ми колись знайомилися вперше?

Якщо сумніваєтеся стосовно того, як правильно поводитись, то можна коректно запитати про це у самої дитини й дотримуватися її рекомендацій. 


2. Розмовляйте з самою дитиною, а не з тими, хто її супроводжує


Ви спілкуєтеся з людиною, а не з її ознаками або супроводжувачами, тому важливо підтримувати зоровий контакт, звертатися на імʼя тощо.


Вам можуть також відповісти її батьки або опікуни — але якщо дитина вже вийшла з пелюшкового віку, буде ввічливо розмовляти саме з нею, а не вдавати, що вона вас не чує. (Так, навіть для дитини з порушенням слуху така поведінка буде образливою).


«Нормально ставити питання дитині, нормально ставити питання дорослим, які з дитиною, — але ці питання мають бути етичні. Наприклад: “Як мені пояснити своїй дитині, що у вашої дитини на голові? Скажіть мені, як правильно, бо я би хотіла пояснити це своїй доньці”. У такому вигляді це буде нормально», — зазначає Дар’я Герасимчук, мама дитини з інвалідністю. Її донька користується кохлеарним імплантом для корекції слуху.


3. Послуговуйтесь коректними словами


Дитина з інвалідністю — це насамперед дитина. Інвалідність — лише одна з її ознак. 

Дитина з інвалідністю може мати РАС (розлад аутистичного спектру), ДЦП, синдром Дауна або інші порушення. Та все ж не варто називати кого б то не було «інвалідом», «аутистом», «ДЦП-шником», «дауном» абощо. 


Якщо сумніваєтеся в коректності терміна, можете перевірити його в Словнику безбарʼєрності.


А також подумайте, чи варто взагалі в цій конкретній ситуації акцентувати увагу на інвалідності:


«От уявіть, ви сидите в черзі до педіатра, тут виходить лікарка і на всю чергу оголошує: “Де там та мама з дитиною-інвалідом?” Тут має бути жест рука-ліцо, я не знаю, як інакше це назвати. Навіть якби вона сказала “дитиною з інвалідністю” — взагалі, для чого було на цьому акцентувати увагу? Це просто дитина. Батьки дітей з інвалідністю хочуть, щоби їхніх дітей сприймали як просто дітей. Це діти як діти. Все», — наголошує Дар’я Герасимчук.


4. Не переймайтеся, якщо випадково обмовилися («побачимося», «ходімо», «ти це чув?»)


Люди з порушеннями зору бачать руками, з порушеннями опорно-рухового апарату — ходять. Навіть на кріслі колісному.

Така обмовка з вашого боку цілком природна, коли ви ставитеся до людини як до повноцінної (а люди з інвалідністю такими і є). Це не буде сприйнято як образа.


Згадайте, як часто в мультсеріалі «Аватар» персонажі зверталися до незрячої Тоф з репліками на кшталт «Ти це бачила?»

Взагалі, спільний перегляд «Аватара» з вашою дитиною може стати не лише топовим дозвіллям, але й обережним приводом для дискусії про інвалідність та спілкування з людьми з інвалідністю.

Класний мульт, дуже рекомендуємо.



5. Запитуйте, перш ніж допомогти


Ви можете запропонувати допомогу, але важливо дочекатися, коли людина з інвалідністю на неї погодиться і скаже вам, як це зробити.


6. Не торкайтеся без дозволу


Ви ж не торкаєтеся малознайомих людей без їхнього дозволу? Крісло колісне, тростина, інші допоміжні засоби — це частина особистого простору людини з інвалідністю, тож не торкайтеся і їх, поважайте особисті кордони.


7. Не бійтесь помилятися, доки ви залишаєтесь людяними


Звісно, навіть якщо ви вивчите всі правила поведінки з людьми з інвалідністю, ви все ще можете помилитися, сказати чи зробити щось грубе — це норма в будь-яких взаєминах. Це нормально — помилятися, сваритися, вибачатися, миритися. 

Адже дружба з людиною з інвалідністю — це насамперед просто дружба з людиною.






Підпишись на щотижневу програму від "Діти в місті"


Пошук